Житомирський пам’ятник Ларіосіку незаконний. Український інститут національної пам’яті офіційно заявив, що ця скульптурна композиція прямо суперечить чинному деколонізаційному законодавству. Через це місцева влада готує звернення задля отримання остаточного висновку щодо подальшого демонтажу об’єкта.
Рішення вже підтримано бізнесом. Олександр Рабінович, який очолює компанію “Візаж”, підтвердив готовність прибрати скульптуру з балансу підприємства. Пам’ятник демонтують одразу після надходження офіційного юридичного документа.
Це суто технічне питання. Головний спеціаліст профільного відділу УІНП Юрій Приходнюк нагадав, що перебування пам’ятника Булгаковському персонажу в публічному просторі порушує закон. Інститут ще у 2024 році письмово сповістив про це мерію.
Мерія готує новий запит. Завідувачка профільного сектору міськради Олена Бабушко повідомила, що офіційне звернення до столичних експертів надішлють уже 24 червня. Раніше місто не подавало документів щодо знесення цього об’єкта.
Процедура деколонізації триває давно. Експертна комісія УІНП раніше оприлюднила висновок, згідно з яким роман “Біла гвардія” відверто пропагує імперську політику Росії. Нині міська влада хоче юридично зафіксувати необхідність знесення.
Статус об’єкта досі невизначений. Станом на 18 червня 2026 року скульптуру так і не внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток. Хоча відповідні документи мерія мала підготувати за розпорядженням ОВА.
Історія пам’ятника розпочалася раніше. Фігуру Ларіосіка встановили на вулиці Київській у 2007 році виключно за приватні кошти місцевих підприємців. Лише у 2020 році ОВА внесла її до списку виявленої культурної спадщини.
Літературний контекст досить однозначний. За сюжетом відомого твору Михайла Булгакова, цей персонаж наприкінці 1918 року переїжджає з Житомира до родичів у Київ. Навколо цієї постаті тривають гострі дискусії.
Культурна спільнота міста розділилася. Краєзнавець В’ячеслав Дехтієвський переконаний, що пам’ятник необхідно терміново демонтувати через закладені в романі ідеї. Автор показав свого персонажа як типового меншовартісного українця.
Імперський підтекст очевидний багатьом. Булгаковські герої сповідували великодержавні погляди на тлі тогочасних визвольних змагань та існування Української держави. Житомир тоді зображували як провінцію, що орієнтувалася на Москву.
Проте існують інші погляди. Історик Геннадій Махорін вважає знесення помилкою і пропонує зберегти скульптуру в міському просторі. Він наголошує на відсутності антиукраїнських тез у репліках цього героя.
Персонаж має реальне коріння. Дослідник зазначає, що Ларіосік є художнім прообразом цілком реального житомирянина Миколи Судзіловського. Це оригінальний пам’ятник саме літературному герою, а не самому письменнику.
Думки пересічних містян розходяться. Житомирянин Сергій переконаний, що під час повномасштабної війни подібні роботи взагалі не на часі. Радикальні кроки щодо перенесення пам’ятників потребують окремого фінансування.

Гроші потрібні для ЗСУ. Чоловік пропонує повернутися до розгляду цього питання лише після завершення бойових дій та формування відповідного бюджету. Зараз це видається йому не зовсім актуальним.
Схожу позицію висловлюють жінки. Житомирянка Наталія теж вважає демонтаж недоцільним через наявність значно важливіших соціальних викликів у державі. Суспільство має зосередитися на допомозі армії та біженцям.

Турбота про людей важливіша. На її думку, першочерговими завданнями сьогодні є підтримка військових і забезпечення житлом громадян, які через війну втратили власні оселі.
Молодь мислить більш рішуче. Мешканка міста Марія наполягає на негайній ліквідації будь-яких культурних маркерів, пов’язаних із країною-агресором. Позбутися радянського та російського спадку треба було набагато раніше.
Очищення простору є обов’язковим. Дівчина зазначає, що все проросійське має бути остаточно знищене в Україні без жодних компромісів чи відкладання на потім.
З’являються й альтернативні пропозиції. Житомирянка Олена порадила натомість прикрашати вулиці міста скульптурами відомих персонажів класичної української літератури. Це сприятиме правильному патріотичному вихованню.

Ідеї для заміни є. Замість сумнівних булгаковських героїв на вулицях міста міг би з’явитися, наприклад, пам’ятник Федькові Халамиднику Володимира Винниченка.
Дискусія досягла свого апогею. Кореспонденти зафіксували глибокий розкол у поглядах житомирян щодо долі цього неоднозначного об’єкта на вулиці Київській. Крапку в суперечках має поставити закон.
Чекаємо на рішення УІНП. Подальша доля Ларіосіка визначиться вже за кілька днів, коли муніципалітет офіційно надішле документи до Києва.








