3 січня у Житомирі відбулося прощання з двома воїнами і громадянами, для яких служіння державі було справою життя – Іваном Григоровичем та Сергієм Рибицьким. Обидва загинули 1 січня 2026 року, залишивши по собі приклад честі, відповідальності й відданості Україні.
Того дня місто схилило голови перед людьми різних доль і професій, але з однаковим внутрішнім вибором – стояти на боці закону, справедливості та свободи.
Шлях Івана Григоровича – від техніка до слідчого військових злочинів
Іван Володимирович Григорович народився у Дніпрі, навчався на Херсонщині, а фахову освіту здобував у Новокаховському електромеханічному технікумі. Саме там заклалася технічна база, яка супроводжувала його впродовж життя.
Згодом він обрав правничий шлях, вступивши до Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ. У 2009 році завершив магістратуру Київського національного університету внутрішніх справ і отримав офіцерську підготовку.
Службі в органах внутрішніх справ Іван Григорович присвятив майже два десятиліття:
- 2006 – 2013 роки – служба у Новокаховському міському відділі УМВС у Херсонській області
- 2013 – 2023 роки – старший слідчий з економічних злочинів ГУНП у Житомирській області
- 2023 – 2025 роки – старший слідчий у справах військових злочинів, скоєних внаслідок російської агресії
У 2014 – 2015 роках він був учасником АТО, виконуючи бойові завдання у найважчий для країни період.
Поза службою Іван Григорович залишався людиною родини. Люблячий батько сина і двох доньок, надійний брат, він понад усе цінував близьких. Колеги та друзі згадують його як принципового, чесного й відповідального, людину, яка ніколи не зраджувала присязі й совісті.
Він захоплювався комп’ютерними технологіями, добре розумівся на техніці, любив природу й риболовлю, завжди знаходив час допомогти тим, хто цього потребував.
Останні роки війни Іван Григорович працював заради справедливості та звільнення української землі, мріяв про Перемогу, повернення додому і відбудову незалежної держави. 1 січня 2026 року його життя обірвалося.
Сергій Рибицький – офіцер, волонтер, побратим
Сергій Валентинович Рибицький народився 15 лютого 1973 року. Він був людиною, для якої родина залишалася головною цінністю, а служіння людям – внутрішньою потребою.
Із відзнакою закінчивши житомирську школу №34, нині ліцей №34, Сергій Рибицький вступив до Житомирського військового інституту. Саме там розпочався його шлях захисника у званні лейтенанта.
Повернувшись до цивільного життя, він не відійшов від допомоги людям – заснував та очолив благодійний фонд «Турбота і милосердя», підтримуючи тих, хто опинився у складних життєвих обставинах.
У 2019 році за покликом серця Сергій Валентинович знову став до строю, приєднавшись до одного з підрозділів Збройних Сил України. Він безпосередньо брав участь у заходах із захисту національної безпеки та оборони, у стримуванні збройної агресії на Донеччині та Луганщині.
За мужність, самовідданість і вірність присязі був відзначений державними й відомчими нагородами:
- Почесний нагрудний знак «Хрест військова честь»
- Почесний нагрудний знак від Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест»
- «Хрест Десантно-штурмових військ»
Побратими згадують його як людину принципову, врівноважену й сміливу, здатну приймати зважені рішення під час виконання бойових завдань. У мирному житті він залишався щирим, добрим і надійним другом.
1 січня 2026 року смерть передчасно забрала Сергія Рибицького з лав Захисників України.
Прощання з Іваном Григоровичем та Сергієм Рибицьким у Житомирі стало не лише церемонією скорботи, а й моментом мовчазної подяки людям, які присвятили свої життя захисту держави і ближніх.
