Ветеран російсько-української війни Юрій Малиновський зі Звягеля після важкого поранення на фронті повернувся до активного життя через адаптивний спорт. Обравши бугурт – командні лицарські бої затупленою зброєю – він не лише відновлює фізичну форму, а й поступово звільняється від травматичного воєнного досвіду.
З початком повномасштабного вторгнення Юрій служив у складі одного з підрозділів ЗСУ. Спершу ніс службу на кордоні з Білоруссю, згодом опинився на Харківському напрямку, поблизу Куп’янська. Саме там під час зміни позицій він отримав поранення, яке призвело до ампутації ноги.
“Ми тоді якраз змінювали позицію. А та, наступна, як потім з’ясувалося, була замінована. Я наступив на міну. Це було жахливо і таке не забувається. Мій побратим надав першу домедичну допомогу і виніс мене з позиції. Фактично він мене врятував”, – згадує Юрій Малиновський.
Після лікування та тривалої реабілітації ветеран вирішив повернутися до руху через спорт. У Звягелі він прийшов до адаптивного спортивного клубу “Нестримні”. Спочатку розглядав традиційні дисципліни, зокрема метання ножа, однак зрештою зупинився на бугурті.
Цей вид спорту, за словами Юрія, тісно пов’язаний із дитячими спогадами та уявленнями про лицарство. Саме це відчуття і стало для нього внутрішнім поштовхом.
“У дитинстві всі ми десь були лицарями. Бугурт для мене – це такі дитячі спогади. Я прийшов, подивився, вирішив спробувати. Почав займатися і мені захотілося спробувати все. Дуже сподобалося, і я продовжую”, – розповідає ветеран.
На тренування Юрій приходить разом із дружиною Ксенією. Вони познайомилися вже під час повномасштабної війни та одружилися. Ксенія родом із Харкова, за фахом психологиня, тож добре розуміє, наскільки важливою є підтримка після важких травм.
“До спортзалу ми прийшли разом. Чесно кажучи, це навіть була більше моя ініціатива. Але я побачила, як йому сподобалося, як до нього ставляться, як тренують. Я бачу, яким він повертається додому після занять. Усі важкі емоції залишаються в спортивній залі”, – каже Ксенія Малиновська.
За її словами, спорт став для Юрія не лише фізичною реабілітацією, а й способом повернення до повноцінного соціального життя. Він знову водить автомобіль, катається з дружиною на велосипеді та подорожує.
У серпні подружжя побувало у Швеції, де Ксенія раніше працювала психологом, а Юрій проходив реабілітацію.
Сам ветеран наголошує – адаптивний спорт допоміг йому впоратися з наслідками війни та не замикатися в собі. Сьогодні він активно закликає інших ветеранів не залишатися наодинці зі своїми переживаннями.
“Я завжди кажу своїм товаришам і побратимам – приєднуйтеся до спорту. Не важливо, бугурт це чи інший вид. Головне – спілкуватися і не сидіти вдома. Бо якщо залишаєшся сам, це дуже швидко входить у звичку”, – говорить Юрій Малиновський.
Бугурт, яким займається ветеран, є командним адаптивним видом спорту. Учасники тренуються в лицарських обладунках, а сам формат занять підходить для людей з ампутаціями та інвалідністю. У Звягелі такі тренування для ветеранів і їхніх родин проводять на базі клубу “Нестримні”.
Для Юрія Малиновського цей шлях став не лише спортивним викликом, а й способом знову відчути опору під ногами – у прямому й переносному сенсі.
