15 квітня музична спільнота вшановує пам’ять Бориса Лятошинського – геніального композитора, диригента та фундатора українського симфонізму 20 століття. Уродженець Житомира залишив по собі спадщину, яка десятиліттями подавалася крізь призму цензури та ідеологічних нашарувань. Проте 2026 рік ознаменувався важливою подією: світ побачило ґрунтовне дослідження “Часи Задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського”.
Авторки праці, музикознавиці Олена Корчова та Ірина Тукова, представили книгу, що пропонує свіжий погляд на складний життєвий шлях митця. Олена Корчова представляє Інститут проблем сучасного мистецтва, а Ірина Тукова, окрім наукової діяльності, є співзасновницею “Фундації Лятошинського”. Їхня спільна робота – це спроба вирватися за межі “полегшених” радянських біографій та реконструювати реальність, у якій доводилося творити композитору.
Видання фокусується на драматичному досвіді Лятошинського: вихорі воєн, частих змінах політичних режимів та виснажливому тиску цензури. Книга насичена живими свідченнями – щоденниковими записами, листуванням та спогадами сучасників. Важливою особливістю стали QR-коди, що дозволяють читачеві миттєво почути твори композитора та його європейських колег, створюючи цілісний звуковий контекст епохи.
Концептуальні особливості нового видання
За словами Ірини Тукової, книга орієнтована на широку аудиторію, а не лише на вузьке коло музикознавців. Головна ідея полягає в тому, щоб заохотити людей відвідувати концерти та відкрити для себе українську класику. Авторки зосередилися на 1910 – 1920-х роках – надзвичайно важливому періоді, коли Україна виборювала власну культурну ідентичність. Дослідницям було важливо показати долю митця в жорстких історичних умовах, уникаючи застарілих радянських позицій.
Робота над книгою вимагала ретельного вивчення архівів. Дослідниці працювали з фондами Державного архіву Києва, бібліотеки імені Вернадського та Центрального державного архіву вищих органів влади. Багато фактів довелося збирати буквально по дещицях через втрату або маловивченість матеріалів. Архівні знахідки дозволили по-новому інтерпретувати вчинки Лятошинського в критичних життєвих ситуаціях.
Олена Корчова акцентує увагу на верифікації вже відомих фактів. Виявилося, що навіть “усталені” біографічні дані в новому історичному контексті набувають зовсім іншого звучання. Таке перевідкриття постаті Лятошинського робить його образ об’ємнішим та правдивішим. Розуміння минулого через долю такої величини, на думку авторок, допомагає сучасному українцю краще зрозуміти самого себе.
Ірина Тукова констатує прикрий факт: українська класична музика досі залишається певною мірою герметичною та маловідомою порівняно з літературою чи живописом. Діяльність “Фундації Лятошинського” якраз і спрямована на те, щоб зламати цю ізоляцію та популяризувати вітчизняну музичну класику. Книга стала одним з інструментів цього процесу, розкриваючи значення композитора для світової культури.
Олена Корчова закликає Житомир активно культивувати пам’ять про свого видатного земляка. Вона переконана, що ми знаємо Лятошинського дуже вибірково через тривалий вплив сфальсифікованих радянських наративів. Сьогоднішнє завдання науковців та суспільства – відкинути ці фальшиві схеми, наповнюючи життєпис митця новими сенсами та документально підтвердженими фактами.
Життєвий шлях Бориса Лятошинського розпочався в Житомирі наприкінці 19 століття. Його освіта була різнобічною: юридичний факультет Київського університету та консерваторія в класі Рейнгольда Глієра. Згодом він сам став видатним педагогом, виховуючи нові покоління музикантів у Києві та Москві, попри постійні звинувачення у “формалізмі” з боку радянської влади.
Творчий доробок митця вражає своєю масштабністю та глибиною. Він охоплює різні жанри, демонструючи майстерність композитора як у великих формах, так і в камерній ліриці:
- монументальні опери “Золотий обруч” та “Щорс”;
- знаменитий “Український квінтет”;
- п’ять симфоній та три симфонічні поеми;
- камерно-інструментальні твори, включаючи п’ять струнних квартетів;
- вокальні цикли, романси, кантати та хоровий цикл “З минулого”;
- музика до численних театральних вистав та кінострічок.
Композитор пішов із життя 15 квітня 1968 року і був похований на Байковому кладовищі в Києві. Сьогодні його музика повертається до слухача у своїй справжній, неоскверненій ідеологією формі, утверджуючи статус Бориса Лятошинського як справжнього титана українського мистецтва.
