Народний артист України Микола Карпович уже 35 років залишається вірним сцені Житомирського академічного музично-драматичного театру імені Івана Кочерги. Напередодні 60-річного ювілею актор підсумовує творчий шлях і говорить про професію, яка стала для нього способом життя.
До цього театру він прийшов у 1990 році, одразу після завершення навчання в Рівненському інституті культури. З того часу сцена Житомира стала його постійним творчим простором.
За 35 років у театрі Микола Карпович втілив понад сотню образів. У його доробку – казки, комедії, драми та мюзикли. Актор переконаний: значення ролі не визначається кількістю реплік чи місцем у програмці.
Він говорить, що під час першого знайомства з п’єсою ніколи не замислюється, чи стане роль етапною. Важливіше – відчути матеріал і знайти в ньому правду.
Про умови, за яких народжується успіх на сцені, актор каже так:
“Спокій і вдома, і на роботі, і в державі. Коли ти знаєш, що є стабільна зарплата, є за що жити, коли в колективі нормальна атмосфера. Коли режисери беруть хороші п’єси для роботи і ти купаєшся в цих ролях, робиш свою роботу”, – сказав Микола Карпович.
У театрі він легко перелічує костюми зі своїх вистав, згадуючи конкретні ролі та постановки – від “Одруження” до “Аладдіна” й “Хануми”. Для нього це не просто сценічний одяг, а зафіксовані етапи творчого життя.
Карпович зізнається: реакція глядача для актора має особливе значення. Повна зала завжди додає енергії, але й тиша інколи може бути красномовнішою за сміх чи оплески.
“Коли зал повний або майже повний, то реакція сильніша. Буває, що і глядача вистачає, але така тиша. Незрозуміло, чи ми так погано граємо. А потім люди кажуть, що глядач настільки уважно слухав, що боявся пропустити кожне слово”, – розповів актор.
Окреме місце у своїх роздумах Микола Карпович відводить роботі з режисерами. За його словами, за роки служби він працював із усіма режисерами театру та багатьма запрошеними постановниками.
“Я зрозумів, що режисери – як психологи. Вони бачать у молодому акторові ті задатки, які закладені, і допомагають їх витягнути, просять виконати певну задачу, щоб розкритися на повну”, – сказав Карпович.
Головний режисер театру Петро Авраменко підтверджує: з таким актором працювати легко і водночас відповідально.
“Він розуміє глибокий зміст свого персонажу, орієнтується в п’єсі загалом і в її стилістиці. Навіть з епізодичної ролі може зробити роль першого плану і при цьому ніколи не перетягує ковдру на себе”, – зазначив Петро Авраменко.
Схожої думки дотримується і заслужений артист України Олександр Шкарупа, який грає з Карповичем на одній сцені вже десятки років.
“Ми називаємо його Карпуська. Він актор від Бога. У нього вдаються і трагедійні, і комедійні ролі. За 20 років спільної роботи він жодного разу не підводив”, – сказав Олександр Шкарупа.
Процес входження в образ, за словами Карповича, починається задовго до виходу на сцену – у гримерній. Саме там грим, перуки, вуса й бороди запускають те саме чародійство перевтілення.
Шістдесятиріччя актор сприймає як новий життєвий етап. До ювілею він навіть склав перелік мрій.
“Зараз головна мрія у нас всіх, щоб закінчилася війна і настала перемога. А ще – щоб нарешті зробили у нас ремонт, про який мріємо. І щоб дружина, син були здорові, щоб ми ще попрацювали, син закінчив університет, знайшов гарну роботу, одружився і створив свою сім’ю”, – сказав Микола Карпович.
Після 35 років на сцені він продовжує служити театру так само віддано, як і в день свого першого виходу до житомирського глядача.
