У житомирському Домі української культури 23 березня відбулося творче заняття, присвячене прадавній традиції розпису великодніх яєць. Учасники заходу не лише опановували техніку роботи з воском, а й заглиблювалися в символізм української орнаментики.
Керівниця міського управління культури Ілона Колодій у коментарі Суспільному зазначила, що такі навчання в закладі є регулярними та тривають ще з 2021 року. Групи зазвичай формують невеликі – до 20 осіб у кожній.
Для тих, хто бажає долучитися до мистецтва, реєстрація триває на офіційному вебпорталі Житомирської міської ради. Наступні зустрічі заплановані на 17:00 у Домі української культури 26 та 30 березня.
Народознавиця Марія Масловська, яка курувала процес, наголосила на сакральному значенні писанки як родинного оберега. Здавна вважалося, що такі вироби здатні захистити оселю від хвороб та лиха, тому їх традиційно дарували найближчим людям на Великдень.
Писання писанки воском – це стародавня українська традиція, адже майже всі українські родини займалися бджільництвом, тому віск був у кожній родині. Писанка увійшла в побут і життя українців як щось сакральне, величне й пам’ятне. Усі символи, написані на писанці, – це закодований світ українця. Найважливіше – правильно зняти віск. Якщо зробити це неправильно, візерунка не буде. Яйце потрібно зігріти збоку, а тоді витерти. Береш писачок, закладаєш туди віск і обводиш свої квадратики
Серед відвідувачів була і переселенка з Харкова Галина, яка через війну переїхала до Житомира. Дівчина, яка наразі є ученицею ліцею №17, прийшла на заняття разом із мамою. Це був її перший досвід у цій справі: спочатку вона створила ескіз олівцем, а вже потім взялася за інструмент.
Юна майстриня пояснила специфіку методу: віск кладуть у писачок, гріють над полум’ям свічки та наносять лінії. Ті ділянки, що покриті воском на першому етапі, мають залишитися білими після занурення у помаранчеву фарбу.
Процес створення писанки став для Галини моментом для роздумів про найважливіше. Дівчина поділилася, що під час роботи загадала три заповітні бажання.
Її мрії стосуються миру: Галина хоче якнайшвидшого завершення війни, здоров’я для своєї родини та того, щоб жодне місто чи країна у світі більше не бачили бойових дій.
Для студентки Ірини цей майстер-клас став другим подібним досвідом. Вона розглядає писанкарство як спосіб глибшого пізнання національної історії та культурного коду.
Дівчина раніше досліджувала українську вишивку і помітила спільне коріння в їхній символіці. Ірина переконана, що сьогодні, коли українську культуру намагаються знищити, збереження таких традицій є ключовим обов’язком молоді, від якої залежить майбутнє держави.
