У Коростені, що на Житомирщині, зібрали понад 400 зразків виробів місцевого фарфорового заводу, який працював понад сто років і припинив існування у 2008 році. Експозицію розмістили у спеціально створеній кімнаті-музеї в міському палаці культури імені Тараса Шевченка.
Методистка з музейної справи Ірина Городнича розповіла, що колекцію почали формувати після передачі виробів на баланс міськради. Частину експонатів надали жителі Коростеня та інших міст України — ті, хто зберігав вироби вдома, часто як пам’ять про власну роботу на заводі.
У кімнаті представлено чайні, кавові та столові сервізи, вази, декоративні тарілки, сувеніри й статуетки. Одна з найцінніших — скульптура «Україночка», створена головними художником і скульптором заводу — подружжям Трегубових. Вона передає національний образ української жінки і колись коштувала 200–250 гривень — приблизно стільки, скільки тодішня середня зарплата.
Серед експонатів є й унікальні сервізи з індивідуальними сюжетами на кожному предметі. Деякі з них ілюструють історичні події, наприклад, революційні теми. Частину виробів оздоблювали вручну, використовуючи позолоту й платинові орнаменти, а з початку 2000-х технології на заводі значно вдосконалили.
На одній зі стін музейної кімнати — колаж із фотографіями працівників підприємства різних поколінь. Це документальна пам’ять про людей, які створювали фарфорову історію міста.
Фарфор Коростенського заводу представлено і в експозиції краєзнавчого музею. Його завідувач Володимир Польгуй зазначає, що підприємство було впізнаваним не лише в Україні, а й за її межами.
«Це була наша візитівка. Продукцію експортували, нею захоплювались. Частина виробів ішла до Європи ще у довоєнні роки», — каже Польгуй.
За словами головної спеціалістки відділу культури і туризму міськради Ірини Пасічник-Прокопенко, завод заснував польський підприємець Тимош Пшибильський у 1904 році. Посуд у білому вигляді відправляли до Польщі, де його розписували майстри. У 1918 році підприємство націоналізувала радянська влада, а сам Пшибильський виїхав із країни.
Завод розташовувався на вулиці Богдана Хмельницького. Сьогодні на згадку про нього залишилися лише приміщення й колишня садиба засновника. «Це частина нашої спадщини, яку ми маємо зберегти», — підкреслює Пасічник-Прокопенко.
