Сьогоднішні розмови про неминучий крах російського режиму ризикують виявитися небезпечною помилкою або свідомою дезінформацією Москви.
Таку тезу висуває видання Foreign Policy.
Аналітики підкреслюють, що за чверть століття диктатор збудував настільки розгалужену систему контролю, що раптова втрата впливу виглядає малоймовірною.
Навпаки, більшість подій, які західні спостерігачі трактують як симптоми занепаду, спецслужби РФ можуть використовувати для чергового витка внутрішнього терору.
Специфіка Путіна полягає в тому, що він є кадровим офіцером КДБ, а не просто політиком, який освоїв диктаторські методи в процесі правління. Це дозволило йому врахувати фатальні промахи таких лідерів, як Каддафі чи Мадуро, ще на етапі сходження на престол. Він досконально знає логіку роботи радянських структур безпеки.
Його кар’єрний шлях почався з гарантій безпеки для родини Бориса Єльцина в обмін на повернення до централізованого управління державою. Ця угода стала фундаментом нової системи. Еліта отримала захист, але натомість віддала всю повноту влади спецслужбам.
Ставши президентом, колишній розвідник системно ліквідував будь-яку альтернативу. Михайло Ходорковський і Борис Березовський стали першими жертвами цієї стратегії, опинившись у вигнанні або за ґратами. Згодом незалежні центри сили були остаточно зачищені, а ФСБ перетворилася на головного гаранта стабільності режиму.
Регулярні загадкові смерті, отруєння та падіння політиків із вікон стали невід’ємним фоном російського життя. Це лише підкреслює методи, якими Путін тримає владу.
Майже неможливо уявити, що після 25 років розбудови силового блоку диктатор раптом втратив важелі впливу на власне творіння. Це зауважують автори матеріалу.
Захист Кремля забезпечує складна, багатошарова мережа відомств, які постійно дублюють функції одне одного.
Особливу роль відіграють спецпідрозділи «Альфа» та «Вимпел», відомі своїми операціями з «мокрої роботи» — політичних убивств. Ці групи ФСБ десятиліттями виконують найбільш делікатні доручення керівництва країни. Вони спеціалізуються на репресіях, таємних акціях і придушенні дисидентського руху як усередині Росії, так і за кордоном.
Довгий список арештів та залякувань опозиціонерів лише підтверджує ефективність цих інструментів у руках диктатора.
Справжнє обличчя внутрішніх процесів у РФ
Існує висока ймовірність, що Кремль сам поширює плітки про внутрішній розкол, аби знайти привід для ще більш жорстких чисток суспільства.
Особливу увагу спецслужби зараз приділяють контролю над Telegram через параноїдальний страх перед цифровим проникненням Заходу. Путін навіть заборонив своєму оточенню користуватися гаджетами. Можливо, його вразив приклад Ізраїлю, який отримав доступ до камер іранського режиму для відстеження Хаменеї.
Ця тактика «облоги» та пошуку внутрішніх ворогів прямо копіює методи Йосипа Сталіна. Радянський тиран десятиліттями виправдовував масовий терор вигаданими загрозами державних переворотів. Сьогодні Путін діє за тим самим сценарієм, тримаючи еліту та народ у постійному заціпенінні від страху перед репресіями.
Методи Сталіна довели свою ефективність у забезпеченні абсолютної лояльності оточення.
Тому замість розвалу Росії варто очікувати посилення диктатури. Путін системно вивчав механізми падіння інших автократів, щоб створити надійні запобіжники проти подібних сценаріїв. Він залишається офіцером розвідки за способом мислення, що робить його вкрай небезпечним суперником у внутрішніх іграх.
За даними Foreign Policy, весь час перебування при владі президент РФ готував країну до тривалої війни із Західним світом. Він модернізував каральні органи та послідовно нищив будь-який спротив.
Сподівання на те, що невдоволені олігархи зможуть швидко скинути режим, є глибоким нерозумінням архітектури цієї влади.
Путінська система спочатку проєктувалася як така, що має витримувати будь-які внутрішні кризи та інтриги. Диктатор значно краще готовий до боротьби за виживання, ніж вважають його противники, констатують журналісти.
Це суперечить нещодавнім публікаціям у світових медіа, де стверджувалося, що контроль Кремля над ситуацією починає вислизати.
Зокрема, Politico повідомляло, що проведення військового параду в Москві стало джерелом серйозного страху для Путіна.
У The New York Times цей захід назвали демонстрацією слабкості та спробували змоделювати сценарії подальшого майбутнього РФ.
Диктатор підіграє цим настроям, несподівано почавши розмови про ймовірне «припинення вогню» в Україні.
