У міському палаці культури імені Тараса Шевченка в Коростені діє музейна кімната, де зібрано понад чотири сотні зразків фарфорової продукції місцевого заводу, що припинив роботу у 2008 році після більш ніж століття діяльності. Тут експонуються сервізи, вази, декоративні тарілки та статуетки, виготовлені протягом різних періодів існування підприємства.
За словами методистки з музейної справи Ірини Городничої, музейну кімнату відкрили у лютому 2012 року. До цього вироби зберігалися на балансі міськради. Колекцію формували майже рік, поступово доповнюючи її за рахунок подарованих зразків від жителів Коростеня та інших міст.
«Це не просто вироби, це частина історії міста, його ідентичність. Багато хто з місцевих працював на заводі, і тому охоче приносили свої речі до експозиції», – розповідає Городнича.
Усього на підприємстві випускали понад 6–7 тисяч найменувань. У музеї представлені лише частина — найхарактерніші зразки, що ілюструють етапи розвитку дизайну та технологій.
Серед експонатів – чайні, кавові та столові сервізи, вази, підставки, сувеніри та фігурки. Кожен зразок має свою історію створення. Наприклад, скульптура «Україночка», створена подружжям Валентини та Миколи Трегубових, відображає національний образ української жінки. Вона виготовлялася обмеженими партіями — лише по 5 штук щокварталу.
«Ця скульптура була надзвичайно популярною, її ціна на той час сягала 250 гривень — це була середня зарплата. Вона виготовлялася вручну, з великою увагою до деталей», — каже Городнича.
Серед рідкісних зразків — сервіз на шість персон з унікальним розписом, де на кожному предметі — окремий сюжет. Деякі з них відображають події революційного часу, що свідчить про глибоку інтеграцію мистецтва у соціальний контекст.
За словами методистки, починаючи з 2000-х років на заводі впроваджували сучасні технології: з’явилися нові матеріали, орнаменти з позолотою та навіть платиновим покриттям. Частина продукції розписувалась вручну, застосовувались складні рельєфи та багатошарові глазурі.
У музеї також представлено фотоколаж з кадрами виробничого процесу — від ліплення до художнього оздоблення. Це візуальний документ про роботу кількох поколінь майстрів, які творили фарфорову славу міста.
Частина виробів зберігається і у фондах Коростенського краєзнавчого музею. Його завідувач Володимир Польгуй зазначає, що завод колись був візитівкою Коростеня. «Наш фарфор знали не лише в Україні, а й за кордоном. Його продавали в Європі, і донині ці вироби є предметом гордості для міста», — говорить він.
За архівними даними, засновником підприємства був польський бізнесмен Тимош Пшибильський, який відкрив завод у 1904 році. Спочатку продукцію — здебільшого білий чайний посуд — виготовляли для експорту. Готові вироби відправляли у Польщу, де їх розписували і реалізовували по всій Європі. Після революції 1917 року завод було націоналізовано, а його засновник емігрував.
Сьогодні будівля колишнього підприємства на вулиці Богдана Хмельницького — одна з небагатьох згадок про фарфорову добу Коростеня. За словами головної спеціалістки відділу культури і туризму Ірини Пасічник-Прокопенко, зберігся також будинок, у якому мешкав Пшибильський. Це своєрідний символ міської спадщини.
«Фарфор — це не лише про естетику. Це про історію громади, її ремесла, її голос. Ми маємо зберігати цю пам’ять і передавати її далі», — резюмує Ірина Пасічник-Прокопенко.
