Поліція Житомирської області розпочала розслідування за заявою 31-річної жінки, яка звинуватила власних родичів у сексуальному насильстві. Події, про які йдеться, відбувалися два десятиліття тому, коли заявниця була ще дитиною. Правоохоронці наразі намагаються відновити ланцюжок подій минулого, незважаючи на те, що значна частина доказів та матеріалів тодішнього слідства вже втрачена.
За інформацією пресофіцерки ГУНП в області Іванни Сілецької, жінка звернулася по допомогу у березні 2026 року. Вона повідомила про системні знущання та акти зґвалтування з боку близьких людей. Це зізнання спровокувало відкриття кримінального провадження, яке зараз перебуває на стадії активних слідчих дій.
Слідче управління 10 березня офіційно зафіксувало справу за статтею про зґвалтування малолітньої особи. Санкції цієї статті передбачають суворе покарання:
- Позбавлення волі на строк від 10 до 15 років.
- Довічне ув’язнення, якщо злочинець раніше вже притягувався за аналогічні сексуальні злочини.
Слідчі опитують жителів населеного пункту, шукають свідків та проводять роботу безпосередньо із заявницею. Поліція намагається знайти бодай якісь зачіпки у справі, де термін давності фактично не зупиняє пошук справедливості, проте стикається з серйозними архівами проблемами.
Як з’ясувалося, правоохоронці вже цікавилися цією родиною у 2008 році. Тоді прокуратура Бердичева проводила ексгумацію тіла десятирічної дівчинки — сестри нинішньої заявниці. Експерти намагалися встановити причину смерті дитини, проте через скелетування решток зробити це було неможливо, хоча цілісність кісток черепа та скелета не була порушена.
Ситуацію ускладнює те, що матеріали розслідування 2008 року офіційно знищені. Згідно з листом Бердичівського міськрайонного суду, термін зберігання цих документів вичерпався, тому відновити деталі тогочасних висновків на папері наразі неможливо.
Відомо також, що того ж року матір дівчини притягували до відповідальності за шахрайство та підробку документів. Жінка фігурувала у справах щодо використання фальшивих штампів та бланків. Проте вона уникла покарання — суд звільнив її від відповідальності на підставі закону про амністію.
Ця історія набула розголосу після публікації розслідування видання “Бабель” 14 квітня 2026 року. Журналістки Катерина Лихогляд та Катерина Коберник поспілкувалися із самою Надією Вікарій. Саме вона зважилася відкрито розповісти про жахіття свого дитинства, які довгий час лишалися прихованими за фасадом зразкової багатодітної сім’ї.
Публічність Надії була спровокована випадковим відео на YouTube, де розповідали про її матір Тетяну Саннікову. У сюжеті Третьої штурмової бригади жінку героїзували за те, що вона виростила 11 дітей, а семеро її синів пішли на фронт. Відео швидко стало вірусним у медіа, показуючи теплу сімейну вечерю та гордість матері за своїх синів-воїнів.
Проте за рік це відео зникло з усіх платформ. Причиною став допис Надії Вікарій у мережі Threads. Жінка заявила: поки країна захоплюється братами, вона пам’ятає, як двоє з них ґвалтували її та покійну сестру Дашу. Даша — це та сама “четверта донька”, про яку сім’я воліла не згадувати у патріотичних сюжетах. Надія переконана, що її сестру вбили власні родичі ще 22 роки тому.
Під час журналістського розслідування було опитано понад п’ятнадцять свідків, серед яких вихователі інтернатів та колишні однокласники. “Бабель” намагався отримати коментарі від військового керівництва, самих братів та матері. Результатом стала важка історія про те, як за публічним подвигом можуть ховатися неспокутувані злочини минулого.
