Учитель фізики з Житомирщини Олексій Мельничук цього січня вперше зустрів свій день народження не вдома, а на українській антарктичній станції “Академік Вернадський”. Для метеоролога 30-ої Української антарктичної експедиції це стало досвідом, який важко порівняти з будь-яким іншим.
Народжений 11 січня, він усе життя звик святкувати серед зими. Цього ж разу дата припала на антарктичне літо – у південній півкулі, під зовсім іншим небом і в колі людей, з якими доводиться ділити щоденну роботу та побут.
Свій день народження Олексій Мельничук провів безпосередньо на станції. Найбільше його вразив контраст між звичним зимовим відчуттям цієї дати та реальністю Антарктики.
“Річ у тім, що я народився взимку, 11 січня, і звик, що коли я святкую, то є сніг і це – зима. А зараз я у південній півкулі і тут літо. Ось чому святкувати свій день народження влітку – це для мене нове, та ще і під сузір’ям Південного Христа. Хай його зараз і не видно через полярний день, але воно існує”, – розповів полярник.
Він зізнається: нове оточення, колеги та атмосфера станції справили сильне враження. Привітання від полярників були щирими й піднесеними, але робочий ритм від цього не змінився.
На “Академіку Вернадському” немає класичних вихідних, особливо для метеорологів. Олексій Мельничук разом із колегою Романом Глущенком працюють позмінно – доба через добу.
“Вихідних, як таких, на станції фактично не існує, тим більше у метеорологів. Ми працюємо з шостої ранку до шостої ранку. Не має значення, свято це, день народження чи щось інше – ми маємо вчасно подавати інформацію”, – пояснив він.
Кожні три години полярники надсилають спеціально закодовані телеграми:
- до Всесвітньої метеорологічної організації;
- до Укргідрометцентру.
За словами Олексія, ці спостереження виконуються без винятків і за будь-яких умов. А після зміни залишається ще чимало господарської та технічної роботи на станції.
До поїздки в Антарктику Мельничук працював учителем фізики в Іршанському ліцеї. Тут же його фах отримав зовсім інше наповнення.
“Там – одна форма роботи, один світ. Тут – зовсім інший. Я теж маю справу з фізикою, із законами термодинаміки, але тепер це щоденні спостереження, обчислення й висновки. Тут я, мабуть, більше навчаюся сам”, – зазначив метеоролог.
Рішення податися в антарктичну експедицію він пояснює не логікою, а відчуттям.
“Ви коли-небудь закохувалися? А можете пояснити, чому саме в цю людину? От і тут так само. Одного разу влітку я прочитав оголошення про набір до експедиції – і раптом зрозумів: усе. Це моє”, – сказав Олексій.
Попри серйозну підготовку, Антарктика перевершила всі його очікування.
“Одна річ – почути, зовсім інша – відчути це на собі. Реальність виявилася приголомшливою. І природа, і люди, і сам формат життя. Це неможливо передати словами. Це треба відчути самому”, – зізнався полярник.
Чим довше триває перебування, тим сильніше відчуття, що ти опинився не на Землі.
“Іноді здається, що ти на іншій планеті. Коли живеш тут рік і бачиш, як змінюється погода, океан, гори, крижані масиви – слів просто не вистачає. Антарктида – це АНТАРКТИДА. Кожна літера тут велика”, – наголосив він.
Навіть за тисячі кілометрів від дому Олексій Мельничук постійно думає про Україну. Він підтримує зв’язок із рідними та згадує своїх учнів, серед яких є ті, хто зараз воює.
“Є рідні на фронті. Ці хвилювання не зникають навіть на іншому кінці світу”, – розповів він.
Життя в замкненому колективі з 13 людей для нього не є проблемою. Навпаки, спільна справа об’єднує.
На завершення полярник звернувся до земляків із простими, але щирими словами.
“Немає нічого недосяжного. Треба перетворити мрію на мету і вперто йти до неї. Все вдасться. Дорогу здолає той, хто йде. Ми разом із вами і незабаром повернемося”, – сказав Олексій Мельничук.
Свій день народження на краю світу він запам’ятає надовго – як ще одне підтвердження того, що навіть Антарктида може стати місцем, де здійснюються мрії.
