Багатокілометрові тунелі, що нібито ведуть із Бердичева до Польщі або сусідньої Кодні, виявилися лише стійким народним міфом. Краєзнавець Анатолій Горобчук проаналізував архівні дані XIX століття, щоб з’ясувати реальні масштаби міських катакомб. Про це він написав у соцмережах. Насправді підземна мережа мала значно приземленіше призначення.
Історія підземель почалася з оборони.
“Так, в Бердичеві існував підземний хід до Польщі! Ну хоча б до Кодні (до Лисої гори, Бистрика, через Гнилоп’ять – існують різні варіанти в залежності від фантазії оповідача). Про цей міф, як і про його спростування, вже розповідалось в одній із попередніх серій «Бердичівських дюжин». Та все ж варто повернутись до нього ще раз.
Перші підземні ходи у Бердичеві з’явились із розбудовою замку власниками Бердичева Тишкевичами і слугували виключно оборонним функціям, що відповідало тогочасним фортифікаційним вимогам. Планувалось, що ними буде зручно тримати зв’язок із зовнішнім світом, або мати доступ до води у разі якщо замок опиниться в облозі (хоча на території фортеці й існувала власна криниця). За іншою версією початок створення бердичівських підземель відносять до часів Визвольної війни козаків під проводом Богдана Хмельницького. За цією версією підземні ходи потрібні були козакам для того, щоб із лісу, який підступав до самого містечка, добратись до Гнилоп’яті і користуватись водою (варто зазначити, що східний кордон тогочасного містечка пролягав сучасною вулицею Житомирською, а далі розпочинався ліс)”, – розповідає краєзнавець.
Справжній підземний “бум” стався у XVIII столітті. Тоді городяни почали масово зводити кам’яниці з глибокими погребами для продуктів. Це було практично.
“У подальшому з метою контрабандної торгівлі ці погреби стали з’єднувати між собою – так з’явилась мережа підземних ходів, схожих на катакомби, яка дозволяла непомітно для влади та не сплачуючи податки власникам Бердичева доставляти товар у містечко. Контрабандист входив до підземелля на тогочасній околиці містечка (це район сучасних вулиць Вінницької, Сергія Ковтуна, Грецької) та міг доставити товар у центральну частину – райони Качанівка, Ятки, Піски та навіть далі”, – додає Горобчук.
Нагадаємо, що Підземелля кляштору Кармелітів відкрили фрагменти найстарішої кам’яної споруди Бердичева.
Масштабну ревізію тунелів проводили двічі – у 1832 та 1867 роках. Перша спроба була невдалою через імовірний підкуп чиновників. Проте друге дворічне дослідження стало успішним. Вчені детально описали кожен знайдений об’єкт.
У результаті в Бердичеві було виявлено 208 підземель, більшу частину з яких (130) можна назвати підземними ходами, або підземними коридорами, а 78 – це звичайні домашні погреби та підвали. Існують, як земляні ходи, так і обкладені цеглою, або деревом. Найбільша довжина земляних підземних ходів сягає 38 аршин (27 м), а кам’яних – 79 (56 м). Найбільша глибина ходів знаходиться біля Успенського собору, яка досягає 5 і ⅔ сажня (біля 10 м) від поверхні до дна підземелля і надалі зменшується, так що на Махновській (Вінницькій) і Білопольській (Европейській) вулицях найбільша глибина становить 3 і ⅔ сажня (7,8 м), а найменша – 2 і ½ сажня (5,3 м). Найбільш давнє у всьому Бердичеві підземелля простягалось від будинку Хаскі Ланди до будинку Зелінського та йшло крізь Соборну площу у напрямку річки.
Результати цих робіт зафіксували на генеральному плані міста 1869 року. Там позначили всі реальні підземелля.
Жодних доказів існування ходів до Житомира чи Махнівки знайти не вдалося. Міф про наддовгі тунелі розбився об суху статистику. Реальність виявилася куди коротшою за легенду.
